Лиманський медичний коледж Донецького національного медичного університету  має славну і багаторічну історію. І ця історія тісно пов’язана з бурхливою розбудовою залізничної станції Красний Лиман у 20-30-х  роках і, зокрема, з розвитком охорони здоров'я Краснолиманського залізничного вузла.

   У зазначений час навколо станції стрімко зростало невеличке містечко, збільшувалася кількість населення, яке потребувало якісного медичного обслуговування.  Але надання медичної допомоги робітникам залізничного вузла було  дуже складною справою. Високою була інфекційна захворюваність: епідемії висипного та черевного тифів, випадки натуральної віспи і холери, скарлатина, кір, дифтерія, коклюш, венеричні хвороби і туберкульоз являли велику загрозу мешканцям міста. На недостатньому рівні знаходилась акушерсько-гінекологічна, хірургічна, екстрена та інші види медичної допомоги. Гостро відчувалася нестача кваліфікованих лікарів, середніх медичних працівників, спеціалістів з епідеміології та санітарії.

     У грудні 1934 року у Красному Лимані на мало забудованій території з'явилася двоповерхова будівля лікарні. Звістка про це швидко рознеслась по району, населення і медичні працівники зустріли її із задоволенням, радістю та надією.

    Лікарня поступово розширювалася, відкривалися нові відділення, зростав контингент хворих. Виникла проблема поповнення штату середнім медичним персоналом. І тому у 1937 році за наказом Головного лікувально-санітарного управління  Наркомату Шляхів Сполучення СРСР було вирішено заснувати на станції  Красний Лиман фельдшерсько-акушерську школу, яка спочатку діяла на базі залізничної лікарні.

      Першим директором медичної школи був приз­начений лікар Соколенко Роман Дмитрович. За оголошеним кон­курсом перший набір складав 150 чоловік, що навчалися за наступними спеціальностями: фельдшер-акушер  -  6 чоловік, медична сестра  -  60 чоловік, акушер -  30 чоловік. Перший педагогічний колектив складався лише з 14 викладачів, які були практикуючими лікарями.

     У перші роки становлення медичного навчального закладу виникало багато труднощів. Не вистачало штатних викладачів, відчувалася нестача підручників, наочних посібників. Заняття проводилися у маленькому одноповерховому будиночку, непристосованому до навчального процесу.

      Спеціалісти лікарні і поліклініки енергійно включалися в педагогічну  діяльність. Добру пам'ять про себе залишили визначні спеціалісти: Дубинін Михайло Семено­вич — викладач внутрішніх хвороб, Лазько Андрій Остапович - викладач хірургії, Добринський Яків Олександрович - викладач акушерства та гінекології.

       Ними були складені змістовні конспекти з багатьох предметів, які заміняли  відсутні підручники. Наочні посібники – муляжі, фантоми - виготовляли власними руками  перші студенти. У всіх було велике бажання зберегти медичну школу у Красному Лимані.

      У 1939 році, після успішного складання державних іспитів, відбувся перший випуск середніх медичних спеціалістів. Після урочистого вечора випускники роз'їхалися у різні куточки своєї Батьківщини.

      Доля випускників 1941 року була опалена Другою світовою  війною. Іспити довелося складати у перші жахливі дні війни. Юнаки та дівчата, яким виповнилося 18 років, направлялися у розпорядження райвійськкомату.

     На початку війни у Красному Лимані був сформований військовий госпіталь, який розташовувався у приміщенні колишньої школи-інтернату. Працювали в ньому лікарі, медичні сестри і санітарки із різних медичних закладів міста і району. З жовтня 1941 року госпіталь став польовим. Серед його лікарів боролися за життя поранених бійців викладачі медичної школи Дубінін Михайло Семенович і Лазько Андрій Остапович. Скільки людей було врятовано завдяки їх професійній майстерності та турботливим рукам - не перелічити!

    Деякі працівники школи пройшли важкими дорогами війни до самого Берліна. Це, наприклад, Фроленко Петро Тихонович, нагороджений орденом Слави 3 ступеня, учасник Параду Перемоги у Москві, який працював в училищі в роки його становлення, Добринський Яків Олександрович, кандидат медичних наук, і одна з перших випускниць Бойко Валентина Семенівна, яка пройшла всю війну сестрою милосердя.

      Післявоєнні роки стали другим етапом у розвитку медичної школи. У травні 1954 року за Постановою Ради Міністрів СРСР заклад одержав статус медичного училища. Цей етап становлення пов'язаний з ім'ям Корнєєвої Вероніки Михайлівни, яка  пропрацювала у медичному училищі 40 років, з них 11 років – з 1959 до 1970 рр. - директором.

    Багато проблем довелося вирішувати цій жінці: вимагати  будівництва нової будівлі, укомплектовувати штат викладачами, покращувати санітарно-побутові умови навчання і проживання студентів. Велику допомогу медичному училищу надавав у той час начальник відділення дороги Ломоносов Віктор Олександрович.

     У 1964 році училище одержало новий устаткований гуртожиток і половину будівлі воєнізованої охорони. У подальшому згідно зі складеним кошторисом були виконані перепланування внутрішніх приміщень та капітальний ремонт.

      Покращилось оснащення навчальних кабінетів новими меблями, наочними посібниками.

     З'явилась можливість збільшити кількість студентів  до п’яти груп і розширити спеціальності. Крім спеціальності «Медична сестра», з’являються спеціальності "Фельдшер" та "Санітарний фельдшер".

     І знов  педагогічний колектив поповнювався новими професійними медичними кадрами: лікарем-терапевтом  Кургановим І. Я., санітарним лікарем - епідеміологом Германовою А. П. Після закінчення інституту за направленням приїхали лікарі: Шульгін Е. М., Шевченко А. Г., Мудрєцов А. В., Слюнявчиков М. Д.,  викладачі: Янчук Н. В., Полупан М. П., Чернікова Л. І., Дємідова О. М., Золотарьов М. В., Бородін І. М., Бондаренко М. Т. та інші. Багато уваги приділялося викладачами удосконаленню навчально-виховного процесу та прищепленню любові до медицини студентам училища.

      Наступні керівники училища Бєлущенко В.В., Малашко Л.Я., Усачов М.П.  прагнули  до розширення навчально-матеріальної бази. Чимало зусиль доклав до  цієї  справи і наймолодший на той час  директор училища – Шлюфін Олександр Васильович, який обійняв цю посаду у 1987 році і очолював заклад до 2015 р. Саме на його плечі лягла відповідальність за будівництво нового корпусу училища. У 1988 році за активної допомоги керівництва Краснолиманського відділення залізниці, особливо Гасієва Костянтина Олександровича, був зданий в експлуатацію новий чотириповерховий навчальний корпус. Всі роботи щодо внутрішнього оздоблення приміщень, навчальних  аудиторій, благоустрою прилеглої території виконувалися силами викладачів та студентів. Для забезпечення повноцінного навчального процесу було обладнано  та встатковано  необхідними технічними засобами навчання та наочним приладдям 21 кабінет та лабораторії. Потужність навчального закладу зросла. Це дало можливість відкрити відділення "Стоматологія ортопедична". Загальна кількість прийому абітурієнтів складала вже 150 осіб.

      До 1991 року Медичне училище Донецької залізниці на станції Красний Лиман знаходилося у відомстві Міністерства залізничних шляхів сполучення СРСР. З прийняттям Україною незалежності  училище перейшло у відомство Укрзалізниці. З 1996р. прийом абітурієнтів на спеціальності "Стоматологія ортопедична", а з 2000 р. - "Медико-профілактична справа", на жаль, було припинено через відсутність потреби у спеціалістах даного фаху у системі лікувально-профілактичних закладів Укрзалізниці. З цього часу училище здійснювало підготовку молодших медичних спеціалістів з двох спеціальностей - "Сестринська справа" та "Лікувальна справа" для медико-профілактичних закладів Укрзалізниці.

Із січня  2006 року відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України Краснолиманське медичне училище перейшло  у підпорядкування до Міністерства охорони здоров’я України  і  отримало назву Державний вищий навчальний заклад "Краснолиманське медичне училище".

       Та на цьому зміни назви і статусу медичного закладу не завершилися. У 2009 році  на базі медичного училища створено окремий структурний підрозділ Донецького національного медичного університету ім. М. Горького «Краснолиманський медичний коледж Донецького національного медичного університету ім. М. Горького».

       У 2017 р. відповідно до політики декомунізації в Україні та у зв’язку з перейменуванням м. Красний Лиман на м. Лиман навчальний заклад тепер має назву Лиманський медичний коледж Донецького національного медичного університету.

      Сьогодні коледж продовжує користуватися популярністю серед випускників загальноосвітніх шкіл не тільки нашого міста та району,  а й взагалі Донецької області, має заслужений авторитет серед професійних навчальних закладів регіону.

      Цьому сприяє високопрофесійний згуртований колектив, який з лютого 2016 року працює під керівництвом Валерія Леонідовича  Олефіренка, лікаря-хірурга вищої категорії, та його заступників  - Пузик Олени Вікторівни, заступника з навчальної роботи, викладача вищої категорії; Карасьової Алли Володимирівни, заступника з виховної роботи, викладача вищої категорії; Чех Валентини Никифорівни, завідувача практичного навчання, викладача першої категорії.

     Більшість викладачів, які зараз працюють у навчальному закладі, мають великий досвід практичної роботи у лікувальних та профілактичних закладах. Це фахівці, для яких медицина стала не просто теорією, а улюбленою справою. Доказом цьому є те, що більшість викладачів  працюють в коледжі понад 15 — 25 років.

​